Героїв країна – моя Україна

Багато українських сердець зачаровує таємнича, загадкова і разом з тим проста і відверта історія про козацтво. Багато часу минуло від тоді, але не забуваються героїчні часи. Уже вкотре наша країна 14 жовтня відзначає ще одне свято – День захисника України. Історично було прийнято згадувати і віддавати належне козацькій доблесті. Козаччина… Синонім свободи, людської і національної гідності, святиня українського народу.
Дивлячись на нинішній складний час, ми впевнені, що і зараз не має такого українця який би не бажав миру і спокою Україні. Суспільство зрозуміло силу єднання, силу патріотизму. Багато чоловіків та жінок мужньо захищають кордони нашої країни. Багато хто із людей працює в тилу для підтримки солдат.
Наші воїни – це приклад беззавітного служіння рідній Батьківщині, безперечного виконання священного обов’язку – стати на захист держави, коли є в цьому гостра потреба. Вони справжні Герої, які відповідальні, безмежно люблять свій край. І саме за це їм наша людська вдячність і низький уклін.
Напередодні дня українського козацтва та захисника України учні та викладачі Кобеляцької дитячої музичної школи мандрували разом із гостями загальноосвітньої школи № 2 в далеке минуле нашого краю, в часи, коли жили славні українські козаки.
До звука звук, струна струні одвітна,
А ви одвітні серцю кобзаря.
А вже козацьке «військо маком квітне»,
І спалахнула Хортиці зоря.
Відчинила двері в подорож викладач по класу баяна Світлана Прапірна легендарним «Козацьким маршем». Вікторія Татарко змістовно і цікаво розповіла про життя, побут, зброю, вірних побратимів козаків, про утворення козацької республіки – Запорізьку Січ. Діти мали змогу спробувати стати справжніми козаками, беручи участь у таких конкурсах, як «Перетворення на козаків», та «Швидкі вершники». А запалив енергією та вправністю відважних Киценко Іван, виконавши пісню «Ми козаки».
Козаки були віддані своєму товариству, любили влучне слово, дотепні жарти, вигадки й розваги, а над усе – пісню. А найулюбленіші музичні інструменти – це кобза та бандура. Ольга Сабірова підтвердила це своїм виступом піснею «Взяв би я бандуру».
Ой, коню, мій коню,
Де ж ті літа, де ж той час,
Як ми слави добували,
І як всюди знали нас?
Козаки дуже любили своїх витривалих і прудконогих коней. У народних переказах козак і кінь злилися в єдину істоту. Вершник був уособленням відваги, спритності, сили і витривалості. А поряд завжди вірний товариш. Про їхню дружбу складено багато пісень. Одну з таких виконали Вікторія Татарко разом з концертмейстером Юлією Русняк. А тріо викладачів у складі Антоніни Танської, Ольги Сабірової та Альони Ананенко подарували пісню «Ой літає соколонько».
Дуже приємно, що гості не лише слухали, а й ділилися своїми знаннями. «Козаку найперше – воля, козаку найперше – честь», це та інші прислів’я звучали на концерті.
Козаки були освідченими, вихованими, справжніми лицарями. А там, де лицарство, там мужність і ніжність ідуть поруч. Вікторія Татарко та Ірина Павленко виконали твір Олександра Білаша «Озвуться птицями гаї», як подарунок воїнам АТО, обов’язком яких є захищати Україну від ворогів. і їхнім рідним, які виховали таких воїнів, які чекають їх вдома, люблять, поважають, шанують.
Захищаючи свій край, козаки здобули доблесної слави, їх поважали і свої і чужі. Їхні подвиги оспівані в піснях і думах.
На закінчення зустрічі вокальний ансамбль викладачів у складі Віктора Ліщини, Ольги Сабірової, Івана Балясного, Антоніни Танської, Світлани Прапірної та Вікторії Татарко виконав твір Миколи Лисенка «Боже, Великий, Єдиний».
Тож, давайте пам’ятати, любити, шанувати і червону калину, і силу козацьку, і нашу славну Україну!